понеділок, 22 жовтня 2018 р.

Всеукраїнський дегустаційний конкурс East European Beer Awards - 2018

Я вперше приймав участь в якості члена дегустаційної комісії в події такого масштабу. Біля 60 пивоварень з усіх куточків України привезли близько 300 сортів свого пива – позмагатись за звання найкращого – це було щось неймовірне, дуже цікавий досвід!

Підкупало те, що за правилами конкурсу всі дегустації проводились «всліпу» - тобто ніхто з дегустаторів не знав пиво якої пивоварні він зараз дегустує. І це в свою чегру гарантувало незаангажованість суддівського корпусу, а відтак і об’єктивність результатів.

А судді хто? 😊 А суддями були якраз переважно представники пивоварень (найчастіше головні пивовари), що подавали свої зразки на конкурс, а також пивні блогери, власники пивних крамниць та пабів та інші, хто так чи інакше відноситься до пивної галузі. Випадкових людей в жюрі не було – і це ще раз говорить про високий рівень і корректність дегустацій – це люди, думці котрих варто довіряти.

Пива були... Різні 😊 Деякі взагалі і пробувати не хотілося – так смерділи, а деякі хотілося випити і попросити ще. Я старався не орієнтуватись на свій особистий смак – він в мене вельми специфічний, а оцінював з більш професійної точки зору: відповідність стилю, відсутність дефектів, колір та консистенція, аромат, смак і післясмак. Мені нема з чим порівнювати, бо судив я вперше, але ті, хто вже був на таких конкурсах казали, що загальний рівень українського пивоваріння значно виріс навіть у порівннянні з тим, що було рік тому – це приємно.

Крафтовики ходили задравши носи, мовляв: круче нас тільки варені яйця, але отримали дзвінкого ляпаса від мас-маркета – перемогу в категорії темний лагер отримав Дункель від Карлсбергу – гииии) Та і в лагерах теж призові місця позаймали переважно не крафтовики. Все таки в царині лагерів мас-маркет і регіоналка все ще рулять. Чого не скажеш про різноманніття елів – тут, звісно, крафтовики розвернулись в своїй повній красі. До фіналу добирались лише найдостойніші і оцінювати фінальні етапи було суцільне задоволення!

Ну і моє пиво не залишилось без медальки – біттер «Фестивальне» взяв третє місце в категорії red / semi-amber – недаремно я старався.



Вдячний всм організаторам, всім учасникам, всім небайдужим – ви супер!

четвер, 30 серпня 2018 р.

Трохи про контрактне пивоваріння

Контрактне пивоваріння – наразі дуже популярний тренд в Україні. Що означає цей термін на практиці? Все просто: пивовар (або той, хто себе таким вважає) складає рецепт пива, купує всі необхідні інгридієнти для його варки і їде на велику пивоварню, де за визначену контрактом плату місцеві технологи варять пиво за його рецептом. Реалізацією готової партії як правило займається сам пивовар. 

Спробуємо розібратись: які плюси і які мінуси в такому підході і чи має він перспективи?

Плюси:
  • Низький «вхідний поріг» на пивний ринок. Якщо раніше для того, щоб почати варити власне пиво потрібно було знайти, орендувати або придбати приміщення, зробити його ремонт та пристосування, придбати дорогезне виробниче обладнання, отримати купу дозволів і ліцензій, то у випадку контрактного пивоваріння – нічого з вищеперерахованого не потрібно. Домовляєшся з існуючою пивоварнею, купуєш інгридієнти – і вуаля: ти вже носиш почесне звання «пивовар». 
  • Економія часу та нервів. Власне на контрактній пивоварні можна за один варочний день зварити досить велику (як для крафтового пивоваріння, звісно) партію пива: 500, 1000 або й 2000 літрів. Власні варочні порядки крафтових броварів здебільшо невеликі – від 30 до 300 літрів, тому, щоб зварити таку ж кількість пива необхідно 3...10 днів невпинної роботи. А тут лише день на варку, день на розлив – про все інше потурбуються технологи контрактної пивоварні. В тому числі і про наступний пункт:
  • Якість – у «контрактника» не болить за це голова, бо це – в першу чергу відповідальність контрактної броварні. Тобі не треба перейматись за чистоту процеса, за підтримання температурних режимів варки і бродіння, за правильну карбонізацію – за тебе все зроблять технологи. Лафа: заплати – і лети! 
Мінуси:
  • Гроші. А вони можуть переважити всі плюси. Вірніше навіть не гроші як такі, а вартість пива. Послуги контрактної пивоварні вкупі з вартістю інгредієнтів дадуть собівартість пива більше 30 грн/літр. А якщо на це накинути ще тару, зберігання, логістику та інше – то виходить печаль печальна... Можна зрозуміти, що контрактні пивовари хочуть все ж хоч трохи заробити і вимушені ставити оптові (вхідні) ціни на рівні 55+ грн/літр. Але якщо паби/бари ще можуть собі таке дозволити (люди, які приходять в бар підсвідомо готові до того, що в барі - дорого) – то для бір-шопів на кшталт мого така вхідна ціна є непід’йомною і неприйнятною – приходячи в крамницю люди не готові платити стільки за пиво. 
  • Документи. Теоретично контрактні пивоварні готові надавати контрактним пивоварам документи на пиво. Але за додаткову оплату. Тому, в цілях зменшення собівартості (див. вище) переважна більшість «контрактників» від документів відмовляється. А ДФС то не спить. Контракті пивовари буквально кожен день ходять «по краю леза». Ризик – звісно благородна справа, але до визначеної межі. І тому, враховуючи все, що сказано вище, відразу виникає наступна проблема:
  • Реалізація. Все менше і менше паби та крамниці хочуть співпрацювати з компаніями у яких нема документів – ДФС же ж не спить. Ну і вхідна ціна, яка теж примушує бари та крамниці задумуватись про доцільність купівлі такого дорогого пива. А пива то зварено багато. А купляють слабо. А воно ж, зараза, якщо не продається – стоїть і потихеньку скисає. Користуючись шаховою термінологією: цейтнот і пат. Проблеми з реалізацію примушують  «контрактників» йти на досить радикальні міри, які в свою чергу зачіпають тему 
Моральних аспектів:

Деякі горе-пивовари, щоб «виділитись з загального натовпу» починають використовувати хімію – додавати ароматизатори, та інші інгридієнти, які є неприйнятними у крафтовому пивоварінні. Інші, приміром, на догоду високим оцінкам на Ан-тапді або ще деінде створюють ботів та користуються іншими... скажімо так: некорректними технологіями для підняття власного рейтингу. А ще «підмазування» бар-менеджерів, а ще крадіжка рецептів та інші «цікаві» схеми теж ніхто не відміняв.

Я розумію, що всі хочуть заробити, але чи має ціну пивоварська совість і чи варто своє ім’я і своє сумління обмінювати на гроші?

Перспективи та висновки:

ІМХО особливих перспектив у контрактного пивоваріння я не бачу. Так, воно має і напевно матиме своє постійне місце, але цей тренд – нішевий. Його можна використовувати як «м’який» вхід в коло пивоварів Його можна використовувати, якщо є якесь термінове велике замовлення (багато в нас таких?). Ще можна деякий час варитись на контракті доки будуєш свою пивоварню, або запускаєш якийсь інший проект і у зв’язку з чим маєш брак часу. Але це все тимчасове – якщо в тебе справді великі плани – будувати їх «на контракті» - це шлях в нікуди.

Ну і наостанок: 

При всій повазі, чисто «контрактників» я пивоварами не вважаю. Організаторами, вмілими менеджерами, ділками – так, але пивоварами – ні. Пивовар – це той, хто відчув  всі нюанси процесу, хто помилявся і виправляв свої помилки, це той, хто не один літр злив в унітаз, це той, хто терпляче, місяць за місяцем шліфував свої рецепти, відчуваючи всі тонкощі взаємодії інгридієнтів і технологій, це той, хто сам молов, сам затирав, сам варив, сам охмеляв, сам зброджував, сам карбонізував, сам розливав, і головне: сам мив, дезінфікував і слідкував за дотриманням чистоти.

А звести до купи кілька організаційних процесів – це не пивоваріння.

Шануймося!